ІНТЕРВ'Ю З КОМАНДИРОМ БАТАЛЬЙОНУ АЗОВ З М. ДНІПРО

ІНТЕРВ'Ю З КОМАНДИРОМ БАТАЛЬЙОНУ АЗОВ З М. ДНІПРО
319706 ПЕРЕГЛЯДІВ

Родіон Кудряшов – командир 98 батальйону 108 бригади ЗСУ, захисник Дніпра, ветеран АЗОВА та легенда футбольного фанатського руху України. Сьогодні він поділився з нами своїми думками про війну та територіальну оборону, планами на майбутнє та оцінками ситуації.

Ти маєш досвід війни з 2014 року, коли ти був ще зовсім молодим чоловіком. Розкажи, чим відрізняються періоди війни з Росією 2014 та 2022 років загалом та за твоїми особистими відчуттями.

Тоді мені було 23-24 роки, зараз мені 30. І так склалося життя, що вся юність та молодість минула в активні та доленосні для країни часи. Спочатку Революція Гідності, потім війна на Донбасі, суспільно-політична активність разом із азовським рухом, призабутий уже ковидний карантин і тепер велика війна з Росією.

Щодо відмінностей війни 2014 та 2022 років, то вони, безумовно, є. Якщо у 2014 році ми більше мали справу з піхотними битвами та рідко коли із використанням танків та «градів» на окремих напрямках, то зараз зовсім інший масштаб та інші калібри. Ворог застосовує авіабомби, крилаті ракети, а від недавна, як у Маріуполі, ще й хімічну зброю. Також додалися активні вуличні бої у містах. Зараз, безумовно, все серйозніше, до того ж ми змушені працювати фактично без тилу, бо війна досі велася одночасно у багатьох областях. Хоча водночас і рівень підготовки ЗСУ та українського опору загалом у рази серйозніший і сильніший, ніж 8 років тому. Ми були готові до війни. На жаль, підла тактика ворога зі знищенням мирного населення та фактичним зносом окремих населених пунктів з лиця землі б'є по українцям набагато сильніше, ніж якби путінська орда наважилася б чесно воювати проти нашої армії. Але чесність та шляхетність це не про росіян.

Схожість же воєн 2014 та 2022 років у незмінно високому бойовому дусі та характері українців. Я говорю не тільки про армію чи добровольців. Йдеться про волонтерів, наприклад, та й просто про громадян України, які загалом не піддаються паніці, дуже зібрані та готові брати участь в активному спротиві. Такий народ перемогти неможливо. Я це зрозумів ще 2014 року. Тільки сьогодні загальна атмосфера готовності боротися за свою країну, згуртованість та єдність серед українців ще більша, ніж тоді. Путін своєю шизофренічною агресією згуртував українців остаточно та незворотно, це правда. У 2022 році ми перетворилися не просто на єдину націю, а й на тих, кого поважає весь світ.

Підготовку Тероборони в Україні вдалося реалізувати так, як було заявлено у проектах 2020-20221 років?

На жаль, підготовка територіальної оборони, як державна програма, свого часу провалилася, це варто визнати, не вдаючись до подробиць та не шукаючи винних.  Це вже минуле.

Тим більше, роботу в цьому напрямі, як завжди, витягнув громадський сектор та патріотичні організації, такі як Національний Корпус та весь азовський рух, Правий сектор та інші. Не хочу перераховувати, щоб нікого не образити, забувши згадати. Я і мої товариші ще за півтора року до нинішніх бойових дій намагалися донести до влади розуміння необхідності створення ефективного механізму тероборони негайно, не чекаючи повномасштабного вторгнення. У результаті все робили самі, із власної ініціативи. Реально сотні та сотні людей по всій країні взяли на себе тягар організації навчань та попереднього формування загонів тероборони, і сьогодні ці напрацювання ефективно проявили себе на користь Україні.

Твій фронт це рідна Дніпропетровська область та її південно-східні кордони. Розкажи у чому специфіка бойових дій на цій ділянці?

З перших днів я, як командир 98 батальйону 108 бригади ЗСУ, вона ж, по суті, тероборона Дніпра АЗОВ, прийняв із побратимами фронт у рідній області. Спочатку ми багато працювали, знешкоджуючи диверсантів, але дуже швидко перейшли на екстериторіальне представництво і зараз у координації із силами ССО активно працюємо як на південно-східних кордонах своєї області та виступаємо, як підкріплення, у Запорізькій області та на Херсонщині.

Наш підрозділ це непоганий сплав досвіду та ентузіазму, з початком війни до нас приєдналося багато людей без досвіду бойових дій, але при цьому багатьох із них вдалося підготувати і вони виявляють себе добре. Основну і «найделікатнішу» роботу беруть на себе звичайно ж ветерани, такі як я, у нас досить багато азовців, що воювали, та представників інших підрозділів, які пройшли гарячі точки 2014 року і фронти не тільки нашої війни.

Де ти органічніше почуваєшся, на фронті, у суспільно-політичному житті чи на фанатській трибуні?

Звичайно ж, краще жити спокійним життям. Драйв та емоції це добре, але, в кінцевому підсумку, немає нічого кращого за звичайне життя. У мене нещодавно народився син, і я дуже не хотів би, щоби йому довелося воювати.

Неможливо любити війну, бо це все одно велика трагедія. Так, треба бути сильним, щоб вміти захистити своїх близьких та свою країну у критичний момент, але хотіти воювати просто так – це нездорова історія. Щодо фанатської трибуни, то це просто частина життя, частина юності, яскрава сторінка біографії. До того ж на фанатській трибуні виросло багато воїнів та патріотів нинішньої війни в усіх містах України. Тому своє фанатство та участь у цьому русі я сприймаю з гордістю.

Поговоримо про війну загалом. Як ти вважаєш, як довго вона триватиме у нинішньому вигляді та чим закінчиться?

Будемо реалістами, війна триватиме дуже довго. І, якщо хтось планував путівку до Єгипту вже цього літа, розраховуючи, що до літа все закінчиться і ми переможемо агресора до цього терміну, то мушу їх розчарувати. Я б навіть наступного літа нічого не планував, скажу так. Для повної перемоги нам не обійтись без наступального озброєння. З тим, що у нас є зараз і що нам дають західні партнери, ми можемо ефективно захищатися, але не більше.

Так, можуть наступати умовні періоди умовних перепочинків, але це тільки тому, що ми «звикли» до повномасштабної війни та бомбування міст. Війна все одно триватиме і щодня гинутимуть люди. Путін не дасть Україні спокою. І навіть якщо буде підписано якийсь мирний договір, то довго він не протримається. Не варто мати ілюзій. Ми не програємо, але воюватимемо ще дуже довго. Кінець війни настане або зі смертю Путіна, або ми почнемо займати російські міста.

Чи можливо звільнити весь український Донбас чи межа наших вимог це кордони на момент 23.02.2022?

Немає нічого неможливого, питання лише за яку ціну це може бути досягнуто. Якби ми пішли на звільнення територій зараз, то втратили б дуже багато людей. А ми ж не орки, щоб так розпоряджатися власним народом. На щастя, українці і наше керівництво шанобливо ставляться один до одного, тому ми і перемагаємо. Раби ніколи не переможуть вільну людину.

Але як тільки у нас буде наступальне озброєння і якщо у нас буде закрите небо, то ми зможемо говорити про подальші кроки. Мотивації у нас хоч греблю гати, але на одній мотивації далеко не поїдеш. Потрібно тверезо оцінювати ситуацію та перспективи.

Чим займатимешся після війни, є якісь конкретні плани?

Щиро кажучи, щодня про це думаю. Це допомагає пережити війну. У мене народився син 1 лютого. Тому післявоєнне життя я планую присвятити йому. Будинок хочу збудувати на березі річки. І щоб небо над ним було мирне. Загалом, все начебто дуже просто, але насправді немає нічого важливішого за це.

Связаться с нами: [email protected]

Мої відео