Федір Христенко: Екологічне сміттєве лихо можна перетворити в прибуток! Потрібно вводити сучасні системи утилізації та переробки відходів

З року в рік в Україні великими темпами прогресує величезне накопичення відходів.  Згідно офіційної статистики станом на осінь 2019 року загальна площа полігонів твердих відходів та стихійних сміттєзвалищ становила 43 тис.кв.км, а це приблизно 7% від загальної площі України. Та  це не основна проблема в цій сфері: найгіршим є те, що знаючи ці шокуючі цифри жодна влада не приймає реальні міри для  подолання даної катастрофи. В нашій державі колосальний розрив між швидким накопиченням відходів і заходами, спрямованими на запобігання їх утворенню, утилізації і видаленню, а у найближчий період це загрожує не тільки екологічною кризою, а й погіршенням соціального стану країни в цілому.

В  Україні є Законодавчий акт, що мав би вирішувати цю проблему, його назва Закон «Про відходи», але він практично не дієвий. В ньому все описано: і власників сміття, і ведення обліку та реєстру, і перекидування відповідальності між органами влади, і правила зберігання та вимоги поводження, і навіть покарання за порушення поводження із сміттям; тільки от  по суті – сміттєву проблему він не вирішує. Цікаво що Стаття 38 (Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення), а точніше її пункт «Є» свідчить, що на вирішення даної проблеми виділяється цільове фінансування науково-дослідних робіт з конкретних проблем утилізації відходів і зменшення їх утворення. Крім того, Стаття 5 (Основні принципи і напрями державної політики у сфері поводження з відходами), пункт «Ї» передбачає – сприяння залученню недержавних інвестицій та інших позабюджетних джерел фінансування у сферу поводження з відходами. Тобто, Закон «Про відходи» вказує, що і державні кошти виділяються, і інвесторів можна залучити, але ми стоїмо на місці.

Крім Закону «Про відходи» є ще і Розпорядження Кабінету Міністрів від 8-го листопада 2017 року №820-р (піддавалось редакції 20.02.19р) під назвою – «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року». Аналізуючи цей документ я жодної стратегії так і не побачив. В більшості мова йде про закриття і рекультивацію старих сміттєзвалищ, а на їх місце відкриття нових.  Також чітко спостерігається, як уряд в більшості старається перекинути цю проблему виключно на місцеві органи влади, але на мою думку – це катастрофічно неправильно і безвідповідально. Саме проблему сміття потрібно починати вирішувати на державному рівні, а місцева влада має відштовхуватись від загальнодержавного плану. Як приклад може статись так, що певний корупційний чиновник за хабарі на своїй території створить полігони, що не відповідатимуть правовим нормам, а інший навпаки – нестиме лишні державні витрати на занадто далеке транспортування відходів.

Що у Законі «Про відходи», що у документі №820-р Кабінету Міністрів немає чіткого плану який би вирішив проблему сміття, і там,і там – всі розмови ведуться лише довкола проблеми. Відповідно роблю висновок: в нашій державі проблема із сміттям існує через Законодавство, адже жоден Закон не зобов’язує його – переробляти, що вкрай необхідно Україні для подолання цього страшного лиха. То що ж робити?!

Найперше варто звернути увагу на країни, де сміття давно не проблема. У розвинутих державах – сміття переробляють, при тому заробляючи непогані кошти. Лідерами у цій сфері є Швеція – 99% переробленого сміття, Німеччина, Австрія, Швейцарія – по 97% сміття переробляється щорічно. В цих країнах часто у такий спосіб забезпечують електроенергією будинки. В Європі в кожній країні є спеціальні контейнери для сортування сміття, в нас також вони є – тільки на папері. Держава перекинула функцію закупівлі  контейнерів на місцеві органи, які в свою чергу не прагнуть виділяти кошти пояснюючи їх відсутністю. Крім того, важливим кроком є також те, що виробник повинен нести відповідальність за товари які випускає в обіг, що внаслідок використання утворюють відходи. В Україні повинен чітко діяти принцип РРВ – розширеної відповідальності виробника, адже наразі фінансове забезпечення заходів щодо роздільного збирання відходів упаковки перекладено на місцеві бюджети. Стаття 17 ЗУ «Про відходи» говорить, що виробник має дбати про долю відходів, які спонукає його виробництво, а врегулювання подальших дій утворювачів відходів відсутнє. Проблема цієї статті в тому, що її невиконують належним чином і не несуть за це відповідальності. Тому вважаю, що нам потрібно на Законодавчому рівні посилити покарання за це.

То що ж робити для подолання цієї катастрофи? Та чи є вихід в України?! Найперше потрібно, щоб влада нарешті зрозуміла, що це вкрай глобальна для держави катастрофа. Терміново потрібно закрити сміттєзвалища що забруднюють екологію, разом із тим потрібно побудувати сміттєпереробні лінії, заводи, та полігони для сміття що неможливо переробити. На мою думку, досягнути європейських стандартів у цій сфері цілком реально, до того ж в короткостроковий період. А головне я бачу, що при тій кількості сміття який є в Україні – це буде ще й прибутковий бізнес…

Найшвидше і найякісніше втілити це у життя можна за рахунок інвесторів, для яких потрібно ввести спрощений і прозорий механізм отримання всіх дозвільних документів. Кожен інвестор зможе запропонувати свій проект, який буде йому вигідний. Від нас все що залежить – це хоча б певний період віддавати йому безкоштовно наше сміття, а по закінченню цього терміну – інвестор повинен буде його закупляти в нас. В моїх словах нічого дивного немає, адже у багатьох країнах вже давно велика конкуренція у питанні сміття. Тамтешні підприємці одні на перед одних змагаються у праві за вивіз і переробку сміття, адже з цього є хороший прибуток. В нас про це знають, що сміття – це бізнес, але не мають уявлення як його робити. Тому просто грають у гру: «сам не з’їм, але й іншому не дам». Це потрібно змінювати поки сміттєва катастрофа не поглинула Україну.

Федір Христенко

Leave a Comment